понеділок, 11 грудня 2017 р.

Чорногорська таємниця Українських Карпат

11 грудня - Міжнародний день гір

Піп Іван, Чорна Гора, Попіван. Напевно, немає в Карпатах цікавішої, загадковішої, знанішої за кордоном, і водночас найбільш віддаленої від автошляхів гори.



Мова піде про таємниці гори, яка сьогодні більш відома під назвою Піп Іван Чорногорський (не плутати з горою Піп Іван Мармороський). Це одна з найвищих вершин Українських Карпат. Її висота 2028 м.


З Піп Івана пoчинається Чoрнoгорський хрeбeт, щo зібрав всі двoтисячники Укрaїни: Гoвeрлу (2 061 м), Брeбeнескул (2 035 м), Піп Іван Чoрнoгірський (2 028 м), Пeтрoс (2 020 м), Гутин Тoмнaтик (2 016 м) тa Рeбрa (2 001 м). Ці та інші вершини відділені одна від іншої неглибокими сідлами, висота яких від Говерли до Попа Івана ніде не спадає нижче 1750 м.



Існує й інша назва вершини — Чорна Гора, яку часто плутають із Чорногорою — величним гірським масивом, де розташовані шість карпатських двохтисячників. Нагадаємо, що в Карпатах є ще один Піп Іван — Мармароський — найвища вершина Рахівського масиву. Висота тієї гори сягає 1941 метра.

Якось так склалося, що вже мало хто пам’ятає справжню назву цієї гори. Русифікатори перейменували гору "Попіван" на «Поп Иван». Українізатори читають таку назву як «Піп Іван». Але називати священників «попами» - це не українська традиція.

Справжня назва гори – Попіван - ймовірно пішла від слова «попівати», тобто наспівувати. Тому що на горі постійно дмуть сильні вітри, від чого можна почути тонкий пронизливий звук, схожий на спів. Бо ці вітри завивають, поспівують, «попівають». Тобто назва гори означає Наспівуюча або Співуча.



На самій вершині гори Піп Іван розташована найвисокогірніша українська споруда - обсерваторія. Умовно її називають «Біли слон», бо, буцімто, коли обсерваторія засніжена нагадує білого слона. Проте, якщо уважно розглянути взимку вигляд вершини і обсерваторії, то порівняння її зі слоном є дуже сумнівним. Тим паче, що слони в Україні не водяться. Тому недоречно було б корінному населенню карпатських гір називати засніжену обсерваторію на честь тварини, яку вони ніколи не бачили, хіба що на картинках.

Правильніше сказати, що засніжена вершина нагадує величного дикого звіра, який вселяє жах в найпотаємніші куточки душі. Адже сила зимової стихії неосяжна і непередбачувана.




Вперше Чорна Гора (тобто Піп Іван) згадується в середині Х ст. арабським істориком, географом і мандрівником Аль Масуді в 30-томній праці «Промивальні золота і розсипи дорогоцінних каменів». Ця праця описує світ того часу: території Персидської імперії, Кавказу, Сирії, Єгипту, території, населені хозарами і слов’янами. Описуючи слов’ян, Аль Масуді згадує Чорну Гору, на котрій знаходилось святилище древнього слов’янського бога. Швидше за все, Чорнобога – в міфах та легендах древніх слов’ян – супротивника Білобога, боротьба яких триває вічно.

Тільки у пам’яті окремих старожилів та довгожителів Гуцульщини живуть ще давні легенди про паломництво на Чорногору, про Білого Бика, якого наші пращури приносили у жертву Богу на вершині цієї гори, про факельні походи в ніч на Івана Купала та величезний Живий Вогонь – найбільший вогонь на честь Чорнобога, запалюваний у тодішньому слов’янському світі, а також про спільне читання апокрифічних молитов та ще багато загадкового. Розказують також, що гуцульські дівчата дуже вірили, що цілюще зілля, зібране на Чорногорі на Івана Купала, допоможе їм скоріше вийти заміж.


Щодо містики Піп Івана, то гуцули розповідають таку переповідку, наче колись на її вершині була величезна скеля і Довбуш — легендарний ватажок карпатських опришків — убив тут «чорну біду» (тобто чорта). Ніби від цього і скеля почорніла, й гору назвали Чорною. За це янгол наділив Довбуша надлюдською силою.

Піднятись на висоту 2 028 метрів можна через гірське озеро Марічейка від КПП Шибене, а можна і з Дземброні через Смотрицькі водоспади та г. Вухатий камінь. Вийшовши з Дземброні рано-вранці, пообіді вже можна опинитись на Піп-Івані.



Гора складається з пісковиків та вкрита переважно субальпійською рослинністю. Поширено чагарники (яловець сибірський, рододендрон) і ялинові ліси (на висоті 1500—1600 м). На схилі гори виявлене найбільш високогірне дерево - сосна гірська, яка зростає на висоті 2010 м над рівнем моря. 

Гoрa, цікaвa як з тoчки зoру пішoхіднoгo туризму, тaк і як aтрaкційний oб’єкт, аджe на її вeршині стoїть вeличезнa австро-польська астрономо-метеорологічна  кам’янa oбсeрватoрія.

Після Першої світової війни в Польщі постало питання про будівництво нової обсерваторії, бо існуюча Варшавська обсерваторія ставала все менш придатною для астрономічних спостережень. 

У 1935 році інженер, генерал Леон Бербецкій від імені Ліги протиповітряної оборони держави (LOPP) запропонував директорові астрономічної обсерваторії Варшавського університету Міхалу Каменському організувати астрономічний відділ у метеорологічній обсерваторії, яку планували побудувати в Карпатах, на вершині гори Піп Іван. У тому ж році командування протиповітряної оборони Польщі за результатами оголошеного ним конкурсу схвалило проект будівництва обсерваторії архітекторів Казімєжа Марчевського та Яна Погоського. 

Міністерство військово-повітряної оборони Польщі взялося споруджувати метеорологічну обсерваторію. Символічний камінь у фундамент заклали влітку 1936 року. Засновником обсерваторії виступив генерал Бербецький, виконавцем робіт — капітан Антонєвич, нагляд за будівництвом вів Адам Мейснер.



Астрономічно-метеорологічна обсерваторія будувалася на рельєфі в стилі конструктивізму. Стіни викладали з каменю-пісковику, який лупали з величезної скелі на вершині. Щоби мати пісок, товкли каміння, а щоби стіни були міцніші, крім цементу, в розчин додавали білок курячих яєць. Товщина стін цокольного поверху становила 1 метр 25 сантиметрів. Ззовні стіни не тинькували. Для утеплення приміщень з внутрішнього боку між сухим тиньком і кладкою робили прошарок із просмоленого корка. Коркове дерево доставляли океаном з Африки до Франції, потім залізницею до Варшави, а далі — до Ворохти (70 км від будівельного майданчика). Звідти кіньми возили у Шиберне, а тоді на плечах чи конях — до вершини. Так само транспортували інші будівельні матеріали, обладнання, доставлені залізницею до найближчої станції Ворохта. Багато зусиль було витрачено на перенесення до вершини гори Піп Іван 33 ящиків з елементами купола та іншими деталями. Найбільша з них важила 950 кг. Робочу силу складали теж переважно жителі навколишніх сіл. 

Урочисте відкриття обсерваторії відбулося 29 липня 1938 року. Обсерваторія складалася з п'ятиповерхового готелю, господарських прибудов і вежі з телескопом. Вежу вінчав 10-метровий мідний купол, що відкривався автоматично. У будівлі була власна електростанція. Подача води здійснювалася за допомогою двох потужних електронасосів. 



У готельному будинку — коридорна система розміщення кімнат. Зі східного боку до основного корпусу прибудували господарсько-технічний блок із допоміжними приміщеннями та котельнею. В будинку було 43 кімнати і 57 вікон. Ззовні вікна будівлі обрамлені металом, а зсередини рами дубові
На першому поверсі розміщувалися конференц-зал, квартира керівника і житлові кімнати. На другому поверсі — їдальня, кабінети, готель і приміщення для зв’язку. На верхньому — зал для метеорологічних інструментів. 
У підвалі знаходилась акумуляторна, звідки подавали електричний струм, котельня та інші господарські приміщення. Обсерваторія мала власне центральне опалення. Раз на рік завозили гас, причому бочки доставляли до підніжжя гори, а потім на конях до обсерваторії. Харчовими продуктами запасалися двічі на рік, хліб пекли на місці.



Незважаючи на суворі умови й клімат, біля обсерваторії зробили парники, в яких вирощували помідори й огірки. Навіть був налагоджений поштовий зв’язок. Пошту доставляв учений пес.

Над головним входом були стилізований герб-орел і напис польською мовою: «Обсерваторія астрономо-метеорологічна ім. Маршала Пілсудського». Територію обсерваторії обгородили кам’яним муром. Головний під’їзд та стежки вимостили каменем. Збереглися залишки постаментів, на яких, очевидно, стояли кам’яні скульптури.

Кухар обсерваторії (який раніше варив їсти чеському президенту Масарику) Дмитрук із Яворова  розповідав, що одна багата пані з Ясенова - Грабіна Боваровська - дарувала на будівництво обсерваторії мільйон злотих. У вересні 1938 року пані приходила подивитись, як використали її гроші. Їй провели екскурсію по обсерваторії і показали залу, названу її ім’ям.

В обсерваторії працював виходець з села Микуличина Владислав Мідовіч. Тут же він і жив разом з дружиною і сином. Ще кілька чоловік допоміжного технічного та наукового персоналу забезпечували постійні астрономічні та метеоспостереження. 

В обсерваторії постійно перебував загін польських прикордонників, бо обсерваторія стояла на самому польсько-чехословацькому, а пізніше — польсько-мадярському кордоні.

Головною окрасою обсерваторії був астрограф (виробництва фірми "Sir Howard Hrabb Parson & Co", Великобританія) об’єктив котрого мав 33 см у діаметрі. 

Завдяки астрографу вчені мали змогу вивчати великі та малі планети, комети, спостерігати та фотографувати змінні зірки. Телескоп у рух приводили автоматично регульовані двигуни, обладнані надточним хронометром. Купол башти був 6 метрів у діаметрі, і він теж мав власні електродвигуни.

Щоб ви змогли оцінити весь масштаб проекту та його вагомість: на той час (коли Карпати входили до складу Австро-Угорської Імперії) Попіванська обсерваторія вважалась другою за значимістю в Європі та шостою у цілому світі! Так говорив астроном Хмелевський, який у той час там працював.




Місцеве населення — гуцули — сприймали обсерваторію з пересторогою. Ходили навіть чутки, що натисканням кнопки ліфта можна спуститися у глибінь гори, де влаштовано ангари для літаків. А телескоп-астрограф вважали за спеціальну пушку, що мала обстрілювати все навкруги.




Початок Другої світової перервав звичний плин життя обсерваторії: працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання, яке спочатку потрапило до Будапештської обсерваторії, а під кінець війни - до Відня, звідки повернулося до Польщі в перші повоєнні роки. 

1939 року будівля перейшла до СРСР. Тут була організована перша в Радянському Союзі високогірна геофізична обсерваторія і метеостанція. Але з початком війни сюди прийшли угорські війська, що влаштували на вершині пункт спостереження. Після відходу угорців обсерваторія так і не продовжила роботу. 

«Українська Академія Наук, — повідомлялось тоді в польській пресі, - учинила великий злочин перед українським народом і українською наукою, бо своєю бездіяльністю допустила знищення гірської наукової станції, в яку Польща ще 6-7 років тому вклала колосальні кошти».

 Нині щороку ведуться розмови про реставрацію будівлі обсерваторії і навіть розпочаті певні роботи, тож сподіваємося, що в найближчому майбутньому тут відродиться життя. 



Багато загадок залишається і сьогодні про гору та обсерваторію. Сама гора - дуже містичне місце, яке ще в дохристиянські часи мала важливе сакральне значення. Ці знання таємні і не поширювалися серед широкого загалу. І з введенням християнсва взагалі майже втрачені.

Щодо обсерваторії - то запитань ще більше. До тепер незрозуміло, чому Польща будувала цю величезну і дорогу споруду в такій глушині, при несприятливих геологічних і кліматичних умовах і бездоріжжі, до того ж рекордно короткі строки - 1936 -1938 р.!! В це будівництво було вкладено величезні кошти. Навіщо багато заможних діячів вкладали в це будівництво свої власні статки і особисто цікавилися діяльністю обсерваторії?

Чи знайдемо ми відповіді на всі ці запитання, але одне зрозуміло безперечно, що це Чорна гора - це величезна коштовність Карпат, це одна з найвищих та найкрасивіших гір Українських Карпат, це місто духовного поєднання людини з природою, відродження свого істинного коріння!

Підготувала Ольга Забенько
за матеріалами сайтів:





Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...