Ми часто говоримо про «європейські стандарти життя». Але небагато знаємо про те, як насправді живуть громадяни ЄС. Ми багато знаємо про Європу як мрію, але не так багато – про Європу як реальність.
Яким є життя європейців «на дотик»? Як вони народжують дітей, як виховують їх, як чоловіки та жінки спілкуються між собою, чи мають справді ту рівність, якої прагнуть? Як вони організовують своє мирне життя та свою оборону? Як облаштовують середовище свого існування?
Спробуймо пройтися деякими прикладами, щоб зрозуміти реальність повсякденного життя європейців.
Жінки та чоловіки
Європа – це континент рівності прав. Одним із основних є рівність між чоловіками та жінками.
У різних країнах ЄС ситуація є різною, але присутня загальна тенденція: рух у бік рівних можливостей, рівних обов’язків та рівних доходів чоловіків та жінок. Найбільшого успіху тут досягли скандинавські країни.
У Швеції, наприклад, чоловіки беруть активну участь у догляді за немовлятами. Тривалість відпустки по догляду за дитиною становить 480 днів, і її може брати будь-хто з батьків, розподіляючи на свій розсуд (по місяцю, по тижню, по дню і навіть по годині). 90 днів з загальних 480 надається окремо кожному з батьків. Цю відпустку кожен із них зобов’язаний взяти, і не може передати іншому.
Цей рівний розподіл обов’язків дає жінкам більше часу на роботу та соціальне життя. Кількість жінок на високих посадах зростає: якщо у 2006 році лише 29% компаній (державних або приватних) очолювали жінки, то в 2012-му році цей показник досяг 36%. Ще яскравішою є ця тенденція у політиці: майже 50% шведських парламентарів – жінки; з 24 міністрів уряду 13 є жінками. Порівняйте з мізерними цифрами у цих сферах в Україні.
Аби досягти таких результатів, потрібна державна політика. У Швеції, наприклад, існує міністр з питань гендерної рівності. Він відповідає за дотримання принципів рівності в різних сферах життя, від освіти до працевлаштування. У країні також існує державна агенція Омбудсмана з питань рівності, в якій працює близько 90 працівників.
Досвід Швеції свідчить про те, що рівність між жінками та чоловіками – це важливе право, але суспільство має за це право боротися.
Діти і робота: пошук сумісності
Європейське прагнення до гендерної рівності та прав індивіда породжує міф, що в Європі занепадають «сімейні цінності». І що в «слов’янському світі» родина цінується більше, ніж у західноєвропейському.
Соціологія, втім, дає іншу картину. Родину вважають «дуже важливою» частиною життя 80% німців, 85% французів, 90% шведів та 95% поляків. В Україні цифри не вищі: близько 85%.
Рівність між чоловіками та жінками може мати позитивний ефект на народжуваність дітей. Якщо сучасній жінці дати можливість поєднувати роботу з вихованням дітей, «родинні» та «кар’єрні» цінності можуть бути сумісними.
Наприклад, у Франції професійне життя жінок не надто страждає від наявності дітей. Тут нікого не здивує родина з 4-ми дітьми, мати яких працює. Народжуваність у Франції (у середньому – 2 дитини на жінку) найвища в Європі. Це більше, ніж в Україні (1,5 дитини на жінку) та більша, ніж у сусідній Німеччині (1,4).
За рахунок чого досягають таких результатів?
По-перше, народжуваність підтримують матеріально. Той з батьків, хто бере відпустку для догляду за дитиною, отримує 550євро на місяць: упродовж півроку – для першої дитини, одного року – для другої та два роки – для третьої.
Водночас дуже розвиненою є інфраструктура суспільного чи державного виховання дітей. У так звані «ясла» французькі батьки можуть віддати свою дитину вже з 3-місячного віку (!). Більшість, як правило, віддає у віці 5-6 місяців. Це недорого, і оплата залежить від рівня доходів родини.
Інфраструктура суспільного і державного виховання дітей від наймолодшого віку робить батьків значно вільнішими. Завдяки цій системі народження дитини не означає тривалого відривання матері чи батька від суспільного життя та від роботи. А тому не робить вибір «народжувати чи ні» таким драматичним.
Французький досвід свідчить про те, що для поєднання роботи та родини можна створити сприятливе середовище.
Транспорт, з яким можна дихати
Європа справді вміє створювати сприятливе середовище для життя.
Візьміть сферу транспорту. Дедалі популярнішим у країнах ЄС є пересування екологічно чистим транспортом. Машини поступаються велосипедам.
Наприклад, у Великій Британії упродовж останніх років володіння приватним автотранспортом втрачало популярність. У Лондоні це пояснюється великими заторами і обов’язковою платнею за проїзд центром міста – 11,50 фунтів стерлінгів, тобто близько 14,5 євро на день.
А тому дедалі більше лондонців користуються велосипедами. Майже 10% британців щонайменше раз на місяць сідають на велосипед, більше 7% обирають велосипед для щоденних подорожей в офіс, в магазин або під час візитів до друзів або родичів. Це ще небагато, але ці цифри зростають.
Якщо людина не має власного велосипеда, його можна орендувати. Так, наприклад, в Лондоні за програмою мера міста Бориса Джонсона у 2010 році було запроваджено систему оренди велосипедів для мешканців міста і туристів, які згодом стали називати ‘Boris bikes’.
В місті з’явилися стоянки з велосипедами загального користування і та велосипедні доріжки на головних вулицях. Кожен лондонець отримав можливість орендувати велосипед на кілька годин або цілий день, сплативши за користування кредитною карткою.
Громадський транспорт також організовано ефективно: автобус може стати найшвидшим способом пересування. Знамениті червоні дабл-декери (двоповерхові автобуси) пересуваються містом швидко, оминаючи затори – завдяки спеціально відведеним смугам, якими можуть користуватися лише автобуси й таксі.
Транспорт тут існує для людей, а не люди – для транспорту.
Армія під рукою
Громадяни європейських країн не лише беруть активну участь у житті суспільства. Вони також безпосередньо залучені до оборони своїх країн.
Класичним прикладом є збройні сили Швейцарії. Лише 5 відсотків військовослужбовців країни – професійні військові. Решта – громадяни, які виконують роль міліції та регулярної армії, і яких призивають на обов’язкову військову службу з 18 років до 35 років.
Після основного курсу навчання (5 місяців) чоловіки повертаються до звичайного життя. Але щороку на три тижні мають повертатися до армії для проходження “курсу повторення”. Такі повторення тривають близько семи років.
Цікаво, що військовозобов’язані у Швейцарії зберігають особисту зброю вдома: рядові тримають рушниці, офіцери – револьвер. Головним обґрунтуванням такого порядку й досі є потреба швидкої мобілізації – у межах 24-48 годин. Адже кожен знає, куди йому йти у випадку відповідного оголошення.
У разі війни ця армія громадян швидко мобілізується. Армія мирних селян та буржуа, які за дві доби можуть стати озброєним та навченим військом.
Європа громадян
Усі ці приклади свідчать про те, наскільки життя в країнах Європи організоване навколо інтересів громадянина та завдяки залученості громадян. І навіть якщо не все ідеально, як здається здалеку, – загальна тенденція залишається незмінною. Життя скрізь має проблеми, і Європа не виняток – але тут система прагне зробити його комфортним для індивіда та родини.
Зараз у ЄС часто говорять про «Європу громадян». Цим висловом намагаються подолати певну кризу, яка присутня останніми роками. Полягає вона в тому, що бюрократична машина від громадян віддаляється, і звичайні люди все рідше «впізнають» себе у ній.
Ця проблема в ЄС існує, і Європа активно шукає шляхи її розв’язання. Але в цьому полягає і особливість демократії: вона дає право народу завжди вимагати більшого.
Утім, приклади, які ми навели вище, свідчать про одне: голос громадян на європейському континенті залишається гучним.
Життя європейців сповнене складностей, як життя всіх інших людей – але присутність жорстокості, корупції, неповаги, дискримінації та експлуатації тут значно менша, ніж в будь-де на планеті. Рух у Європу є рухом до меншої жорстокості та більшої солідарності. Солідарності, яку ми відчули на Майдані, і яка тепер має системно влаштуватися в наше життя.
Тетяна Огаркова, Володимир Єрмоленко
Матеріал підготовлено в рамках інформаційної кампанії «Будуймо Європу в Україні», що здійснюється Представництвом Європейського Союзу в Україні. У підготовці матеріалу було використано статті проекту «Життя європейців», що здійснюється МГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Статті публікуються на сайті «Українська правда. Життя».
Джерело: http://euukrainecoop.net/
Немає коментарів:
Дописати коментар